ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА В УКРАЇНІ: РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

DOI 10.33930/ed.2019.5007.24(6)-4

Анотація

Перші спроби впровадження в освітянську галузь технологій дистанційного навчання були зроблені ще в 60-х роках двадцятого століття в країнах Західної Європи і США.
Стрімкий розвиток інформаційних технологій та комп'ютеризація населення зумовили зростання попиту на нові, специфічні технології в освіті, що дозволяє здобувачам навчатися на значних відстанях від закладів освіти. Саме цьому критерію і відповідає дистанційне навчання яке було й залишається предметом активної наукової дискусії як за кордоном, так і в нашій країні.
Подібна система отримання знань дозволяє значно знизити витрати на навчання, оскільки дистанційна освіта дешевше традиційних форм вищої освіти, а також дозволяє скоротити транспортні витрати на проїзд до місця навчання і назад. Більш того, дистанційну освіту можна отримувати в будь-якому зручному для здобувача ритмі, розподіляючи навчальне навантаження за власним бажанням, а при правильній організації занять та контролю знань може бути досягнута висока ефективність такого способу отримання фахової освіти саме завдяки використанню нових програмно апаратних платформ і електронних курсів.
З іншого боку, критики дистанційної освіти заявляють, що її якість не можна порівняти навіть із заочною формою, а подібні освітні технології дозволяють лише отримати диплом з мінімальним вкладенням сил і засобів без придбання фактичних знань. Низьку якість дистанційної освіти, на думку ряду фахівців, можна пояснити відсутністю якісних методик дистанційного викладання, середньою якістю електронних курсів, а також самих електронних освітніх середовищ.