ОСНОВИ МИРОБУДІВНИЦТВА: ПРОБЛЕМИ ОСВІТНЬОЇ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

DOI 10.33930/ed.2019.5007.37(10)-1

Анотація

Актуальність теми дослідження. Стрімка глобальна ескалація напруженості разом з загрозою самознищення людської цивілізації (спричинена не тільки нарощуванням ядерних арсеналів, але й занепадом рівня освіти) кардинальним чином вплинули на розробку та застосування новітніх міждисциплінарних методів та наукових дисциплін, що покликані надати змогу усестороннього дослідження способів мирного розв’язання територіальних, економічних та інших суперечностей, що, своєю чергою, суттєво вплинули на розвиток миротворчих механізмів та імплементацію широкого спектра меж та заходів, що сприятимуть зниженню та поступовій елімінації конфліктогенних процесів та тенденцій у світі та нашій державі.
Постановка проблеми. Освітня складова, що впливає на пріоритет формування оборонної політики лише нещодавно почала робити перші кроки в напрямку визнання загрози чинників інформаційної війни, як таких, що можуть мати принципове значення для перебігу більш активної фази “гарячого протистояння”. У світлі означених викликів глобальній і національній безпеці, саме фактор навчальної підготовки громадян має бути поставлений в центр освітньої політики, що робить ставку на стимуляцію у них природних задатків критичного та креативного мислення, активізацію та культивацію громадянських чеснот, поваги до ближнього та толерантного відношення до всіх.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Практичний вимір різноманітних аспектів миро будівництва було досліджено такими вченими як А. Багінський, М. Геник, С. Закірова, О. Захарова, О. Иляш, К. Семчинський, Д. Свириденко, В. Філіпчук, Г. Хоменко, Є. Ярошенко тощо. Є. Хриков розглядає наукову освіту як новітній педагогічний концепт в контексті загрози гібридної війни. В. Кивлюк і М. Легенький досліджують освітній та глобалізаційний аспекти підґрунтя наукової освіти в Україні та світі, роблячи висновки, що ця концепція трактується як низка ефективних прагматичних кроків, що мають на меті виплекати і поширити ідеї миробудівництва серед студентів і широких верств населення
Постановка завдання. Автори статті ставлять перед собою завдання здійснити філософську концептуалізацію феномену миробудівництва принагідно до стимулювання освіти як інструмента досягнення толерантного та безпечного соціуму.
Виклад основного матеріалу. Принципово важливим щодо концепції миробудівництва, у наш час виявляється огляд проблем історичних маніпуляцій та підміни історичних наративів; проблем відродження та збереження національної пам’яті. В політологічному напрямку важливим вбачається дослідити досвід постколональної та посттоталітарної теорії, вивчити доробок теорії транзитних суспільств, зробити огляд політичних механізмів забезпечення практики миробудівництва. Аналізуючи правознавчі (огляд міжнародної та вітчизняної законодавчої бази у сфері миробудівництва) аспекти і принципи миробудівництва, вважаємо важливим, приділити увагу їх впливу на напрацювання відповідних практичних положень законодавства. В рамках курсу дисциплін “Освітня політика”, дослідити феномен переміщеного університету в Україні та ознайомитися з принциповими кроками, що спрямовані на покращення функціонування подібних освітніх установ. Не менш важливим щодо концепції миробудівництва, у наш час виявляється філософська й загальна освіта та духовний саморозвиток, що черпають з класичної спадщини миролюбного, людяного відношення до пацифізму та тих, хто нас оточує. Ці принципи, зокрема, знайшли потужне вираження у вченні Льва Толстого та філософії Махатма Ганді, що підіймає їх з повсякденного рівня суб’єктивного морального кодексу поведінки людини, на більш високий щабель палкого громадянського активізму та політичної діяльності. Програма освіти в дусі глобальної громадянськості – це відповідь ЮНЕСКО на виклики сучасності. Її завдання полягає в тому, щоб дати можливість учням різного віку зрозуміти, що ці проблеми необхідно розглядати на світовому, а не на регіональному рівні, і стати активними прихильниками побудови більш мирного, толерантного, інклюзивної, безпечного і сталого суспільства.
Висновки. Вироблення та дослідження стратегії миробудівництва має значні перспективи розвитку та удосконалення, вимагаючи концентро-ваних зусиль світової громади. Більш глибинної й акцентованої розробки, зокрема, потребує вивчення впливу новітніх конфліктогенних факторів на безпеку, стабільність і мир. Відповідно, глибинне опрацювання низки теоретичних і практичних підходів в рамках “Правознавства”, “Історії української державності”, “Філософії освіти”, “Освітньої політики”, “Політології” та інших споріднених дисциплін, набуває особливої доречності. Зважаючи на те, що наша держава була змушена відбивати атаки на вістрі нового типу конфліктів, коли військові дії долають конвенційну площину та перетікають до нових (ще погано досліджених) сфер і вимірів неортодоксальної конфліктогенності, перед вітчизняною наукою постали раніше невідомі виклики, що об’єднана академічна спільнота має сприймати як можливість розробки дієвих теорій налагодження мирного процесу, удосконалення теоретичної та практичної складової досліджень миру, враховуючи принципово нові технологічні та соціальні аспекти поточного конфлікту.